Визначні місця України

• 1. Палац графів Потоцьких – велична будівля у стилі французького неоренесансу кінця XIX століття.
  За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д'Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 року пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського.
  Інтер’єри палацу на першому поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою.
  На першому поверсі міститься каплиця з чудотворною іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває зал античного мистецтва. Європейське мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків.
  
  
  
  2. Кам'янець-Подільська фортеця. Кам'янець-Подільська фортеця – це одне з семи чудес України, є Національним історико-архітектурним заповідником, вона занесена до Списку пам‘ятників світової культури спадщини ЮНЕСКО. Своєрідність та унікальність полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему.
  До творення неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії доклали майстерності архітектори й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини та ін.
  Традиційно вважалось, що фортеця постала у другій половині XIV ст., а точніше 7(15) січня 1374 р., на що вперше вказує грамота Юрія Коріатовича. Юхим Сіцінський стверджував, що Кам’янець-Подільський замок збудовано одночасно із заснуванням самого міста, тобто після 1362 р. Саме після Синьоводської битви великий литовський князь Ольгерд, прогнавши з Поділля татар, віддав цю територію своїм небожам – князям Коріатовичам. Сучасні дослідження дають підстави стверджувати, що початкову історію замку, як і самого міста, доречно пов’язувати з кінцем ХІІ – початком ХІІІ ст.
  Фортеця складається з двох частин: Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського - Старе місто, та «материком» і Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.
  До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця, глибина якої 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під час турецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів, що сполучали колись замок з передмістям Карвасари.
  Історія фортеці продовжує наповнюватись та досліджуватись і сьогодні. Протягом 2008-2010 р. проведено ряд реставраційних робіт північної стіни та укріплень замку. На території фортеці минулими роками велись зйомки фільму «Тарас Бульба», який вийшов в світовий кінопрокат. Літом 2010 р. проводились археологічні дослідження при участі експедиції студентів та науковців КПНУ ім. І. Огієнка.
  
  
   
  
  
  3.Час виникнення поселення Чуфут-Кале по різних версіях вагається від шостого до десятого століття. Історична назва міста не збереглася. Деякі дослідники вважають, що це було місто Фулли, яке існувало вже в 576 р. Побудований за часів Юстеніана I для зміцнення візантійського впливу в Криму. Фулли згадується також у зв'язку з прадревней ськито-таврійськой бібліотекою, вивезеною до Александрії. Можливо, тут була візантійська фортеця, під захист якої сходилося населення навколишніх сіл у відважні дні. Жителі з худобою і найкоштовнішими пожитками переживали в місті набіги степняков. Фортеця, видно, належала гото-аланам — союзникам Візантії.  У епоху панування кипчаков в Криму місто перейшло під їх контроль і отримало назву Кирк-Ер. У 1299 році ординська армія еміра Ногая узяла Кирк-Ер штурмом, і місто було розграбоване. У XIII—XIV століттях місто було центром невеликого князівства, що знаходилося у васальній залежності від правителів Кримського Юрта Золотої Орди. Починаючи з XIV століття в місті стали селитися караїми і до моменту утворення Кримського ханства вони, швидше за все, складали вже велику частину населення міста.  Кирк-Ер був резиденцією першого хана незалежного Криму Хаджі I Герая.Менглі I Герай заснував нове місто на місці нинішнього передмістя Бахчисараю Салачик і ханська столиця була перенесена туди. За часів Кримського ханства фортеця була местомом вмісту високопоставлених військовополонених, там же розташовувався і державний монетний двір.  Після входження Криму до складу Російської імперії караїми стали покидати фортецю і переселятися в інші кримські міста. До кінця XIX століття Чуфут-Кале був повністю покинутий жителями.У фортеці залишилася жити лише сім'я доглядача.  В даний час велика частина що був міста-фортеці Чуфут-Кале знаходиться в руїнах. У західній, самій древній його частині збереглися багаточисельні вирубані в печерах господарські приміщення, руїни мечеті і мавзолей дочки золотоординського хана Тохтамиша Джанике-ханим 1437 років споруди. Також добре збереглися дві кенасси (караїмських храму) і одна житлова садиба, що складається з двох будинків.Кенасси зараз реставруються караїмською общиною, а в житловій садибі розташована експозиція, що розповідає про культуру караїмів. У східній частині міста був монетний двір, що не зберігся до наших днів, де чеканилися кримські монети і безліч житлових будинків.
  
  
  4.Нарцис вузьколистий росте в Україні лише на Закарпатті. Долина нарцисів – унікальна природна пам’ятка в урочищі Креші поблизу міста Хуст. Це єдине місце в Східній Європі, де існують природні зарості цієї білосніжної квітки. Схожі, але менші за площею популяції є ще в таких місцях: Альпах, Румунії, деяких країнах на Балканах.
  Науковці вважають, що багато тисячоліть тому, рятуючись від льодовика, квіти переселилися в хустську долину. Про це місце люди переповідають багато легенд. Одна з них є переспівом давньогрецького міфу про Нарциса.
  Друга легенда оповідає про татарське лихоліття. Коли ординці напали на Закарпаття та взяли приступом Хотинський замок, місцеві жителі припинили опір і піднесли в дарунок переможцям набиті нарцисовими квітами подушки як знак покори. Вороги зраділи, але вони, звісно, не знали, що нарцис – отруйна квітка, а той, хто засне на такій подушці, ніколи більше не прокинеться. Отже, уранці в ординському таборі мало хто побачив схід сонця. Нажахані подіями, татари втекли зі страшного краю.
  Долина в період цвітіння – незабутнє видовище. Цей феномен вартий того, аби хоч раз у житті його побачити.
  
  
  
   5. Масандрівський палац - дуже цікавий пам'ятник архітектури XIX століття. Будівля, зведена у стилі французьких замків епохи Відродження, відрізняється великою кількістю різних зовнішніх деталей. Будівництво Масандрівського палацу почалось у 1881 році для князя С.М. Воронцова. Однак у наступному році князь помер і будівництво зупинилося, були побудовані два поверхи. У 1889 році маєток купили для імператора Олександра III. Будівництво продовжилось у 1892-1902 роках вже іншим архітектором, Максиміліаном Месмахером. До речі, завжди цікаво порівнювати різні проекти одного архітектора.
  Усередині розташований музей. Кімнати хоч і невеликі, але досить цікаві завдяки відновленому за малюнками оздобленню. Оригінальне внутрішнє оздоблення не збереглося, все ж таки в палаці був туберкульозний санаторій у радянські часи.
  
  
   
• 6. Тарханкут — мис на однойменному півострові у Західному Криму. Розташований в північно-західній частині Тарханкутського півострова в районі сіл Оленівка, Мар'їне та селища Чорноморське. Клімат мису Тарханкут помірно жаркий, посушливий. Сухість степового повітря пом'якшується завдяки природному кондиціонуванню морем. Сонячних днів 280 на рік.
  На мисі майже відсутній ґрунтовий покрив і вапняки з яких він складається виходять безпосередньо на поверхню. Між скелями де не де трапляються зарості чагарників — барбарису, шипшини, глоду, чи клапті трави. Оскільки річок, промислових об'єктів чи портів навколо нема, то вода дуже прозора. Прямовисні білі скелі мису в поєднанні з блакитною, прозорою водою моря створюють характерний та дуже гарний пейзаж мису. Висота узбережжя в середньому біля 6 метрів, але біля Джангуля досягає і 40-60 метрів заввишки. Берегова лінія мису порізана невеликими скелястими бухтами, іноді з важкодоступним виходом до моря, а до деяких з них дістатися можна тільки плавом. Під водою величезна кількість тунелів, гротів і печер, різноманітних за формою та протяжністю.
  На мисі Тарханкут розташований стародавній маяк висотою 42 м, споруджений з білого інкерманського вапняку в 1816 році, який став не тільки морським, але і берегових орієнтиром. Зараз в ньому відкрито музей старих якорів. За даними тестування Тарханкутського маяка, що відбулися в середині XIX століття, його світло було помітно за 23 км від берегу. Коли ж море вкривав туман спрацьовувала звукова пневматична сирена, яку було чути за 11 км від берегу. Про всяк випадок передбачалося, що сигнали з маяку можна було подавати і подвійним ударом налаштованого для цього дзвону. Тоді інтервал між такими ударами становив три хвилини.
  Найвідомішими місцями Тарханкуту є Великий і Малий Атлеш. Мис Великий Атлеш являє собою сорокаметрову арку з печерами і гротами. В урочищі Малий Атлеш хвилі моря пробили в товщі мису 80-ти метровий тунель і висотою 8 метрів. Саме в цьому районі знімалися такі фільми як «Людина-амфібія», «Пірати ХХ століття» та багато інших. За Великим Атлеші знаходиться «Чаша кохання» — природний басейн діаметром 15 і глибиною 4 метри, що нагадує велику джакузі.